Тільки разом ми здолаємо ворога!

 Тільки разом ми здолаємо ворога!

27 квітня Галина Козакова відзначатиме 40 років своєї праці на Інгульській шахті, структурному підрозділі Східного ГЗК, найбільшої з уранових шахт України. Але Галина Григорівна не тільки ветеран уранового виробництва, а ще й відома на Кіровоградщині волонтерка «зі стажем». Вона любить свою роботу і колектив, переймається долею підприємства, завжди з активною життєвою позицією, тому волонтеркою стала ще 2014 року. І зараз серед тих, хто, за її словами, «не «стомився, тому не опускає рук». Бо головна риса її характеру – небайдужість.

Галина народилася в Абхазії, батько був військовий. Але ще дитиною переїхала з родиною до села Коробчине на Кіровоградщині, де закінчила школу, вчилась у Кропивницькому (тоді – Кіровоград), вийшла заміж, почала працювати на Інгульській шахті.

Робота дуже цікава, хоч і важка

 – Починала працювати у садочку Інгульської шахти, – розповідає Галина Козакова. – Потім – в ГРП (геолого-розвідувальна партія). Нас було п’ять жінок, а так усі чоловіки – геологи, більше 40. Вони говорили нам, які брати проби, і ми по шматочку породу відбивали та складали у зшиті власноруч торбинки, піднімали-опускали. Сьогодні для цього вже є машиніст, працює під землею на підйомниках.

Моя теперішня професія по-сучасному називається «стовбурова». Катала вантаж на «Північному». Потім перейшла на другий стовбур. Усього на Інгульській шахті їх три. Возили людей, різні мастиломатеріали, запчастини для ремонту, коли десь щось зламалося. Робота дуже цікава, хоч і важка. Свого часу на «Північному» ми видавали на день по 325-340 вагонів. Тепер і людей мало на шахті, один за п’ятьох працює.

Коли мене за станом здоров’я вивели зі стовбура «Північний», я довгі ночі плакала, сумувала за колективом, роботою, яка мені дуже подобалася.

…Автоматика, усе на кнопках: вислав вагон, зловив вагон, набрав вагон. Усю зміну сім годин ти задіяний, і рухатися фізично багато треба було. Зараз моя робота з людьми. Треба бути уважним, щоб зупинити вчасно кліть з працівниками. Безпека людей дуже важлива. У нас є жінки-універсали, працюють на різних машинах, так само і я.

Починали допомагати з 2014 року

Галина Козакова – член профспілки, активна учасниця усіх профспілкових заходів: «Ніколи задніх не пасла, завжди все організовувала. І приємні, розважальні, заходи, й акції протесту, коли треба було виборювати наші права». Тож у 2014 році, коли почалася війна, вона з перших днів стала волонтером.

– У 2014-му дуже багато хлопців з села Первозванівка, де я мешкаю і розташована шахта, забирали, – згадує Галина Григорівна. – Перші тижні були особливо тяжкі. Від хлопців ми дізнавалися, що їм нема чого їсти, на чому лягти, що одягнути. Допомагали їм, дякуючи односельцям, які усе зносили, на ходу щось придумували, шили каремати, щоб їм було зручно і в бліндажах, і на вулиці. Купували ліки, в’язали шкарпетки, теплі пояси, шили труси.

Потім почали плести сітки. Попросила свого сина і чоловіка, сусіда, щоб зробили каркас – і ми ночами і днями плели. У нас тоді на базі сільської бібліотеки був свій гурт «Лебідонька», 11 учасників. Раніше співали, сценки робили. Навіть серед 28 колективів району перше місце зайняли. Тепер плели сітки. Допомагали працівники шахти. У багатьох хтось із рідних чи знайомих був на фронті. Дітки зі школи також допомагали.

«Сільські волонтери»

– Коли почалося повномасштабне російське вторгнення в Україну 2022 року, – продовжує Галина Григорівна, – усі вже знали, до кого звертатися, і на шахті, і в селі Первозванівці. На початку до нас приєдналися півсела (населення 546 осіб. – Ред.)! Зараз залишилося загалом 30, а активний кістяк 15 осіб. Хтось приходить на вихідні, хтось – в обідню перерву, після роботи.

Свій колектив активісти Первозванівки назвали «Сільські волонтери» і створили в соціальних мережах групу, щоб залучати людей донатити. За кожну витрачену копійку постійно звітуються. За доставку речей на фронт платять з особистих коштів.

Волонтерки готують випічку в себе вдома, а усі інші різноманітні страви – у Галини Григорівни, яка віддала під це дві кімнати своєї літньої кухні: голубці, вареники, котлети, ковбаси, тушонки, каші з м’ясом тощо. Крім того, збирають речі, постіль, якщо б/у – обробляють, перуть. Усе це передають на передову чи у шпиталь. Є у що переодягнути пораненого, підстелити.

– Переселенці у нас дуже активні, – розповідає про волонтерський колектив Галина Казакова. – Навіть, хто виїхав, звідти нам посилочки шлють. От, Болибік Тетяна, кожного дня приходила плести сітки, ліпити вареники, зараз повернулась у Харківську область, але співпраця продовжується. На днях подружжя з Італії (чоловікові 88 років, дружині 85) перерахувало 800 гривень, я була так зворушена, що плакала. Пости виставляє Любов Іванівна Кривоблоцька, хоч і на заслуженому відпочинку. Показує нашу роботу. Я теж уже 15 років на пенсії. Тримаюся на роботі, щоб зароблені кошти витрачати на волонтерство. Я часто звертаюсь до своїх колег-шахтарів, завжди чим можуть допомагають. От учора кинула клич, що потрібні скати для машини, що вивозить з фронту поранених. Одразу відгукнулися, і вже сьогодні маю аж два комплекти по чотири автошини, будемо відправляти.

 «ГорОд Перемоги»

«Сільські волонтери» активно співпрацюють з іншими волонтерськими організаціями Кіровоградщини, з деякими з 2015 року, з іншими – з 2022-го.

– Усі вони перевірені, з усіма у нас тісні контакти, – зазначає Галина Козакова. – Так, із сусідньої Губівки нам торік привезли велику кількість помідорів, огірків, буряків, моркви. Ми ділимося городиною, а ще крупами, макаронами, з «Кулінарною сотнею», а вони виготовляють сухі борщі і супи швидкого приготування і передають воїнам.

Галина Григорівна теж виділила зі свого городу 10 соток, щоб вирощувати овочі для військових, які пішли захищати Батьківщину з її села. Називає жартома цей город «ГорОдом Перемоги». Вирощує тут кабачки, моркву, цибулю, помідори. А оскільки з бійцями підтримує зв’язок, передає овочі за потребами військових.

Окрім свіжих овочів, волонтери готують різноманітні соління і консерви, особливо популярні голубці. Минулого року Галина Козакова сама закрила 1200 банок! У хід ідуть також заморожені ягоди та варення. З них готують випічку і смаколики для захисників. Сушать сушку, цукати. А ще виготовляють енергетичні батончики для військових. Арахіс для них Галина Григорівна теж вирощує на своєму городі.

Маскувальна сітка рятує життя

Та найбільше запитів у військових на маскувальні сітки. «Сільські волонтери» Первозванівки проводять акцію «Маскувальна сітка рятує воїнам життя!», під час якої збирають кошти на спанбонд для виготовлення сіток.

 – У нас налагоджені тісні контакти з хлопцями на передовій. Ми допомагаємо їм з сітками «під замовлення». І ці сітки дійсно рятують життя. Одного разу нам зателефонував військовий не з нашого села і довго розповідав, як ми його врятували. Він тоді був поранений, його відвезли від фронту на декілька кілометрів у хату, перевлаштовану на шпиталь. З тієї хати він розповів свою історію, що у них було п’ять машин, чотири з них ворог розбив, а їхня уціліла завдяки нашій маскувальній сітці. Тепер він нам часто телефонує, вітає з кожним святом, дякує за те, що ми робимо для ЗСУ.

На мою думку, нам не слід озиратися на владу, що вона має зробити, але не зробила, чи чекати якихось вказівок. Ми самі маємо бути дружнішими і допомагати нашим хлопцям на фронті. Від згуртованості громад і в цілому нашого українського народу залежить Перемога. Тому в нашій спільноті «Сільські волонтери» улюбленим девізом є: «Якщо не ми, то хто? Тільки разом ми здолаємо ворога і наблизимо нашу Перемогу!»                                                                               

 Лілія СОКОЛОВА