Дмитро Орлов: «Oбов’язково буде деокупація ЗАЕС»
Міський голова Енергодара Дмитро ОРЛОВ:
«Мої очікування — обов’язково буде деокупація ЗАЕС і міста»
Профспілковці-атомники добре пам’ятають Дмитра Орлова, успішного голову великої організації молоді Атомпрофспілки на Запорізькій АЕС. З грудня 2020 року Дмитро Олегович — мер Енергодара, одного з найбільш промислово розвинених міст Запорізької області та південного регіону України у цілому, так званої української енергетичної столиці, адже тут аж два великі енергетичні підприємства: найбільша у Європі Запорізька АЕС та Запорізька ТЕС.
Усе змінилося для успішного Енергодара з 3 березня 2022 року, коли місто опинилося під окупацією російських загарбників, а сам мер змушений був згодом виїхати на підконтрольну Україні територію, щоб на відстані організовувати допомогу мешканцям міста. Який був цей рік і які очікування від наступного — в інтерв’ю Дмитра Орлова газеті «Атомник України».
— Ще 24 лютого, з початку повномасштабної російської агресії, за тиждень до окупації Енергодара, — розповідає Дмитро Орлов, — я для себе вирішив: буду у місті доти, доки зможу бути корисним для його мешканців. Доки мені це будуть давати робити окупанти. Майже місяць продовжував жити і працювати в Енергодарі. Але ситуація, коли двічі-тричі на день приходять до тебе російські військові, щось вимагають і схиляють до співпраці, це психологічно і морально було надзвичайно важко. Наприкінці квітня, а саме 25-го, за допомогою українських спецслужб мені вдалося перебратися до Запоріжжя. Тут й організував роботу мерії. Більшість моїх підлеглих також виїхали з Енергодара. Основна частина — у Запоріжжя, інші зараз працюють дистанційно в різних містах: частково у Києві, центральній і західній Україні.
— Ви організували в Запоріжжі Центр допомоги евакуйованим енергодарцям, чим він займається?
— Передусім соціальним захистом переміщених осіб, яких на сьогодні надзвичайно багато. Ті, хто перебуває в Запоріжжі, можуть двічі-тричі на місяць отримати допомогу безпосередньо в Центрі. Не тільки харчові набори, а й теплі речі, посуд, ковдри. Люди з особливими потребами — памперси. Напередодні Дня Святого Миколая дошкільнята з Енергодара отримали подарунки до свята. Такий центр організовано тільки в Запоріжжі, а хо-четься допомогти усім евакуйованим енергодарцям. Тому за-раз, до новорічних свят, робота в Центрі триває без вихідних, завершуємо відправку гуманітарної допомоги поштою. Ми місяць збирали заявки від енергодарців, уже місяць як відправляємо їм посилки. Загалом майже дві тисячі сто гуманітарних наборів.
— Ви продовжуєте співпрацювати з профспілковими організаціями?
— Так, досить тісно співпрацюємо із заступником голови первинки ЗАЕС Роттерманом Володимиром Васильовичем. Він досить часто відвідує Центр, й енергодарці, які залишилися на атомній станції та перебувають під контролем російських військових, мають змогу звернутися через нього за консультацією та по допомогу. Що ми не в силах зробити, він допомагає. Тим, хто залишився на станції, а також тим, хто виїхав і має бажання влаштуватися на іншу атомну електростанцію. Питань дуже багато: хтось загубив документи, чи вони залишилися на окупованій території. Когось з родичів, на жаль, є й такі випадки, російські окупанти забирають на допити до катівень. Люди у відчаї і не знають, як допомогти близькій людині. Ми надаємо консультації щодо покрокових дій, що у такому разі треба зробити. Ми тримаємо постійний зв’язок з працівниками станції: знаємо, що роблять окупанти, яка їх кількість, яке озброєння, як поводяться. Уся ця інформація надходить безпосередньо від персоналу.
— ЗАЕС працює в українській енергосистемі, але перебуває під контролем російських військових. Які Ваші очікування щодо подальшої її долі та міста?
— Мої очікування — обов’язково буде деокупація. При цьому атомну електростанцію буде звільнено дипломатичним, не військовим шляхом. АЕС не може бути майданчиком для ведення військових дій. Тим паче коли йдеться про найбільший у Європі ядерний об’єкт. Має бути тільки дипломатичний шлях вирішення питання, і по атомній електростанції, і по Енерго-дару. А далі все залежатиме від Збройних Сил України. Наскільки вони зможуть відтіснити окупантів від Енергодара. Бажано, щоб відкинули ворога якнайдалі, щоб не допустити ракетних обстрілів по місту.
А вже потім для нашої мерії буде питань для вирішення дуже багато. За рік «асвабадітєлі» «звільнили» до війни заможне місто атомників практично від усього. Раніше містяни й уваги не звертали, не цінили, що банкомати в місті чітко працюють, аптеки відкриті, є широкий асортимент товарів у наших магазинах тощо. Зараз цього всього немає. Опалення практично відсутнє, проблеми з водопостачанням. Особливо важко — бракує ліків. Люди і в окупації мають потребу в особливих лікарських препаратах. На жаль, їх просто неможливо знайти, і такі люди перебувають на межі життя і смерті. А гуманітарні передачі із Запоріжжя рашисти блокують. Тому ми надіємося на якнайшвидшу деокупацію Енергодара. Після деокупації нам необхідно буде першим кроком організовувати логістику — ефективну доставку всього необхідного для мешканців. І крок по кроку відбудовувати усе те, що було тут зруйновано.
Лілія СОКОЛОВА,
Газета «Атомник України»