Прапор «Енергоатом» піднято на семитисячник!

Прапори України та ДП «НАЕК «Енергоатом» піднято на семитисячник!

Днями із експедиції на гірський масив Паміру повернувся житель міста Нетішин,  начальник дільниці цеху з ремонту тепломехані­чного устаткування турбінного цеху енергоремонтного підрозді­лу  Хмельницької АЕС  Олександр Веремійчук, який здійснив сходження на  пік Леніна висотою 7 кілометрів 134 метри.

Якби у дитячі роки  у рідне село Малий Скнит, що в Славутському районі, навідалась віщунка, яка б напророкувала його юному  уродженцю Олександру Веремійчуку підкорення найвищих гірських вершин світу, Кавказу чи Паміру,  її б з ганьбою вигнали із села. Логіка земляків незаперечна -  Малий Скнит Славутського району Хмельницької області розташований на висоті 220 метрів над рівнем Балтійського моря,  далеко від будь-яких гірських масивів. Місцевість тут рівнинна із розлогими полями. До найближчих Карпатських  гір майже три сотні кілометрів.

Кажуть,  на все воля Божа. Захоплення горами до Олександра Веремійчука прийшло в дорослому віці. Коли почав працювати у енергоремонтному підрозділі Хмельницької АЕС, познайомився з прихильниками фізкультури та спорту. Для нього звично займатись футболом, хокеєм, легкою атлетикою. У складі команди ЕРП захищав честь підрозділу на станційних Спартакіадах. Років десять тому відкрив для себе і такий екстремальний вид спорту, як скелелазіння. Відразу виникло бажання знайти у цьому однодумців. Згодом на базі Нетішинського спортивного клубу «Пульсар» було створено «Клуб альпінізму та скелелазіння». Постійні тренування на скелях півдня Хмельниччини, у Карпатах, Криму, на нетішинському скеле­дромі, дали змогу Олександру Веремійчуку одержати кваліфікацію інструктора із скелелазіння.

Цьогоріч Олександру Веремійчуку від  Хмельницької обласної федерації альпінізму та скелелазіння  надійшла пропозиція взяти участь у експедиції на пік Леніна, висота якого перевищує семикілометрову відмітку над рівнем моря.

Про альпіністів кажуть, що вони легкі на підйом: зібрав у великий рюкзак спорядження і гайда на потяг… Але у даному випадку без певної суми грошей не обійтись, бо участь у будь-якій експедиції – справа фінансово затратна. Олександр звернувся  до профспілкових організацій Хмельницької електростанцї та ДП «НАЕК «Енергоатом» із проханням про фінансову допомогу. Не дивлячись на брак коштів, керівники галузі і профспілки зарадили чим змогли.

До Москви Олександр дістався потягом. Далі був авіапереліт до киргизького міста Ош, де нетішинця чекали інші учасники команди, які представляли Україну та Російську Федерацію.

Для кожного, хто збирається пройти альпіністським маршрутом, потрібно налаштувати себе на відсутність звичного комфорту та благ цивілізації. Щоб відправитися на чергове сходження, потрібно оформити низку документів, пройти інструктаж та обов’язковий медичний огляд. У таборі до цих процедур підхід дуже суворий, бо долання висот – далеко не  легенька прогулянка. На кін ставиться найцінніше – життя,  гори помилок не прощають.

Учасники експедиції перед штурмом піку Леніна перший день перебували у базовому таборі на висоті 3600 метрів, потім кожного дня робили підйоми та спуски на визначені висоти, аби пройти акліматизацію, аж до відмітки 6100 метрів над рівнем моря. Зазвичай саме звідси починається штурм вершини. Досвідчений інструктор з України Сергій Бублик, який вже встиг підкорити дев’ять семитисячників, постійно контролював самопочуття кожного учасника сходження, особливо вміст кисню в їх крові. Він вирішив, що для повної акліматизації альпіністів потрібно ще кілька днів провести на менших висотах. Ніхто не знехтував настановами та порадами досві­дчених підкорювачів вершин. По дорозі до вершини немало меморіальних каменів, серед яких нагадування про трагічне підкорення піку Леніна у 1974 році жіночою групою. Вісім її учасниць, повертаючись з вершини, потрапили у  хуртовину і замерзли. До підніжжя цього своєрідного меморіалу поклали квіти учасники нинішньої експедиції.

Історія підкорення піку Леніна овіяна  низкою інших трагічних випадків. На вершині та біля неї  обеліски загиблим альпіністам  багатьох держав. Тут також вшановано па­м’ять групи десантників, які у 1968 році здійснили висадку на гору з повітря, 4 воїни загинули. Найгірше трапилося у 90-му: табір на висоті 5300 знесло сніжно-льодовою лавиною. Тоді загинуло 43 особи, знайшли лише одне тіло.

Під час акліматизації до штурму вершини готувались шість учасників експедиції: троє з столиці Росії, та троє з України. Але не всім вдалось виконати сходження. До вершини дійшли Олександр Веремійчук м. Нетішин та Марія Коваль м.Київ. Мужньо  до останьої хвилини трималась москвичка Катерина Фалтейсєк, яка мала намір підняти на вершину прапор Російської Федерації. Але під час переходу натиск потужного вітру підняв її у повітря, вона не втрималась і полетіла донизу. На щастя, нижче у зв’язці перебували колеги з України, котрі в останню долю секунди зуміли впіймати альпіністку  і саме цим врятували їй життя. Те, що трапилось, жінка змогла усвідомити лише згодом – після подолання шоку.

Погода в районі піку вкрай нестійка. За день на очах може минути 4 сезони. Зранку світить сонечко, в обід сніг, після обіду сонце пече, як влітку, а на вечір цілком осінній дощ. Температурна шкала коливається від +35 унизу до -25 на вершині.

Після неймовірних фізичних і моральних зусиль Олександр зумів піднятись на перший в його особистому заліку семитисячник. На вершину він доставив два прапори – державний та ДП «НАЕК «Енергоатом». Урочисту мить їх підняття допомогли засвідчити представники інших експедицій, які в цей момент дістались вершини з протилежного боку. На своєрідну фотосесію було обмаль часу, бо дув пронизливий з морозом вітер та сліпили палючі сонячні промені.

Дещо екзотично на вершині виглядає невеликий бюст вождя світового пролетарі­ату, який колись сюди був доставлений невідомими альпіністами.

-У альпіністів не прийнято говорити про політику, - розповідає Олександр Веремійчук, - під час експедиції представники України та Росії об’єдналися в сім’ю одержимих підкоренням висотної відмітки. Ми йшли до цілі разом. Фортуна усміхається витривалішим.

Кілька років тому Олександр Веремійчук здійснив сходження на найвищу точку Кавказьких гір – Ельбрус, крім цього подолав маршрути різної складності, що дало йому змогу одержати перший розряд альпі­ніста. Нині  підкорено перший семитисячник. Це початок на шляху здобуття почесного альпі­ністського титулу «сніжний барс», який встановлено сходжувачам на всі п’ять семитисячників колишнього СРСР.

P.S. Поки готувався матеріал, стало відомо, що при спробі підкорити пік Леніна 30 липня загинули троє росіян: на спуску з вершини «4810 – пік Одеса» загинули Паша Марковських, Ілля Поселяничев та Сергій Шпиз.

Олександр Шустерук

Фото з архіву Олександра Веремійчука

Наша довідка. Семитисячники на території колишнього СРСР

Пік Ісмаїла Сомоні (7 495 м) - він же пік Чон-тоо, Комунізму, Сталіна, Гармо. Відкритий в 1932 році. Названий спочатку Гармо, але це було помилково. Справжній пік Гармо знаходиться дещо південніше. Пізніше перейменований в пік Сталіна. З 1962 року - пік Комунізму. З 1999 - сучасна назва.

Пік Леніна (7 165 м) - він же пік Кауфмана. Відкритий в 1871 році. Названий спочатку на честь військового інженера Костянтина Кауфмана, учасника кримської війни і ініціатора географічних досліджень в Центральній Азії. У 1928 році перейменований в пік Леніна. З 2006 року – пік Абу Алі ібн Сіни

Пік Корженевської (Пік Істіклол) - висота 7 105 м. Відкритий  у 1910 році географом М.Л.Корженевським. Названий на честь його дружини Євгенії Корженевської. Перше сходження у 1953 році.

Пік Перемоги - гірська вершина, вища точка Тянь-Шаня та  Киргизії (7439 метрів).

Хан-Темнгри - пірамідальний пік на Тянь-Шані на хребті Тенгри-Таг на кордоні Казахстану, Киргизиії і Китаю. Висота - 7010 метрів (з льодовиком). Його назва в перекладі з тюркської означає «Повелитель неба».

Джерело: «Перспектива»