Волонтерська місія Атомпрофспілки України
Волонтерська місія Атомпрофспілки України
«Дякуємо усім небайдужим людям»
Такі слова чули ми від тих, хто захищає нині від ворога рідну Україну. Кажемо їх і ми, волонтери Атомпрофспілки, усім, хто допомагає захисникам нашої Вітчизни.
Напередодні Нового року волонтерська група Атомпрофспілки знову вирушила у зону проведення антитерористичної операції до вже старих знайомих - полку територіальної оборони «Азов» та нових підопічних – військової частини протиповітряної оборони, яка базується в районі маріупольського аеропорту, адресу яких вказала місцевий волонтер та тележурналіст Ірина Пруткова.
Цій поїдці передувала копітка та оперативна робота зі збору коштів і закупівлі таких необхідних для вояків теплих речей, оптики, рацій. Із переліченого військовими списку необхідного грошей не вистачило лишень на протиударні мобільні телефони. Загалом же було зібрано коштів на суму 68 тис. грн.
Зважаючи на наближення Новорічних свят, наші волонтери вирішили розщедритися ще й на смачні подарунки воякам – шоколад, ізюм, горіхи,згущене молоко. Небайдужі та щедрі кияни, зорганізовані через соціальні мережі нашою помічницею Тетяною Міхненко, також передавали у зону АТО пакуночки зі смакотою, ліками та теплими речами через волонтерів Атомпрофспілки. Школярики з 2-Б класу київської школи №3 намалювали бійцям яскраві листівочки зі щирими та теплими словами привітання.
Першим пунктом нашої гуманітарної місії був полк територіальної оборони «Азов». За вже знайомим маршрутом і відпрацьованою схемою у супроводі бійця з позивним «Харлей» потрапляємо на одну із «баз відпочинку» колишнього гаранта-утікача, на якій розташований військовий підрозділ.
Сюди ми привезли такі необхідні у зимову пору десять тепло- вентиляторів, закуплених на кошти апарату ЦК Атомпрофспілки. А ще спортивний інвентар від ЦФСК «Атом України». Інформаційна служба полку раділа подарованим термосам, термокухлям, ліхтарикам, наборам для походів (ніж-ложка-виделка), фотоапарату, флешам, спальним мішкам та тактичним рюкзакам. Щось із переліченого було закуплено волонтерами на зібрані кошти, а частину із цих речей придбали самі працівники апарату ЦК та 211 відділу ВАТ «Київенергопроект».
Лікар-волонтер із Маріуполя Михайло Пасічний, який безпосередньо опікується нашою групою у прифронтовому місті, переказав значну суму коштів, на які для «Азова» було придбано нічний приціл «Дедал-450» з лазерним цілевказівником. Передаючи таку необхідну річ воякові з позивним «Харлей», Михайло Олексійович тішився тим, що «озброїв очима» бійців військового підрозділу, який захищає його рідне місто. Буваючи на блок-постах, чув скарги від хлопців, що ворог атакує звідусіль. А у нічний час, у туманні дні без такого приладу вони просто нічого не бачать. Проконсультувавшись з експертами, волонтери придбали якісну оптику.
Розвантаживши привезену гуманітарну для «Азова», працівники інформаційної служби запросили нас на чай. Поспілкувалися з її начальником Степаном з позивним «Байда», військкором Романом («Зухель») та працівником науково-аналітичного центру з позивним «Оберіг». Останній назвався колгоспником із Запорізької області. Його розповідь щирою українською мовою була про те, як його життя ( зрештою, як і усіх нас!) змінив Майдан. По той бік барикад на неоголошеній війні опинилися не тільки найманці з російським і чеченським акцентом, місцева «гопота», а й свої доморощені міліціонери. «Вони не за ідею воюють, не за якусь там ідентичність. Вони відстоюють своє право мене грабувати, — каже «Оберіг».— Я називаю їх «сепараторами». Сепаратор — пристрій, що провіює молоко і відбиває масло, ось за те «масло» вони і воюють. Я жив ближче до Донецька, ніж до Запоріжжя, і їздив торгувати до шахтарської столиці. Щоб потрапити туди через міліцейські пости за часів Януковича, треба було півсвині, яку віз на продаж, або ж 5 лотків яєць із 15, віддати не якомусь там криміналу, а тим, хто захищати нас зобов’язаний був.
Тонна вугілля із копанки коштувала 70 грн., доки довозив її до села, що за 120 км, ціна «підскакувала» до 1400 грн. Мій добрий знайомий, який працював монтером у театрі, у вільний від роботи час їздив старенькою відремонтованою «газелькою» ставити вікна. Міліціонери зупиняли його і вимагали гроші. За що? — запитував. Ти ж заробив — віддай,— цинічно відповідали. Ось проти чого народ повстав, проти чого зараз воює. Якщо влада не виконує свої функції у державі, вона повинна бути знищена. Ніхто не має права здирати гроші з тих людей, які створюють блага, чесно трудяться. Крадуть і донині. Те, що надходить до вояків через офіційні структури, розкрадається. Тому надія тільки на волонтерів. Якщо хто і врятує нашу державу, то самі небайдужі, чесні люди».
Військкор Роман у «Азові» з липня минулого року. Зізнається, що перебування тут для нього – велика честь. Родом із Росії, політолог за освітою, з бійцями підрозділу спілкувався з тих пір, коли вони ще називалися «чорними чоловічками» напротивагу «зеленим чоловічкам» з Криму. На батьківщину повертатися не можна, бо це означає здатися у полон. Там його звинувачують у найманстві, вдома було вчинено обшук. Роман сподівається отримати українське громадянство. Знайомий з багатьма росіянами, які воюють на боці України в інших добровольчих батальйонах.
Полк «Азов» спочатку мав назву батальйон «Слобожанщина»,— розповідає начальник інформаційної служби з позивним «Байда». — Ми думали, що будемо партизанити, самі здобуватимемо зброю, готувалися до цього, тренувалися. В один із бойових виїздів до Маріуполя потрапили у засідку, нас обстріляли. Це було у травні. Відтоді і з’явилася назва «Азов», який нині є полком територіальної оборони».
Нам запропонували своєрідну екскурсію територією, де базується військовий підрозділ. Це таке собі мале «Межигір’я» Януковича за часів його губернаторства з сауною та басейном, з екзотичними, напрочуд красивими і доглянутими деревами. У приміщенні з каміном збереглися навіть подарунки з дарчими надписами від «холопів» колишньому господареві області. У гаражі, більше схожому на ангар, нині ремонтують техніку. Минулого разу ми познайомилися тут з волонтерами з київської автосотні, які допомагали воякам ставити на колеса понівечені машини. У просторій, світлій їдальні (напевно, була банкетним залом) харчуються бійці. Продуктів, завезених волонтерами, вистачає сповна.
Коли закінчиться війна, тут, на березі Азовського моря, з розкішними пляжами і чистим повітрям, неодмінно має бути база відпочинку чи реабілітаційний центр для тих, хто нині боронить від ворога нашу державу, а не чергове «Межигір’я» для високого посадовця.
…Далі з гуманітарним вантажем ми попрямували до військової частини протиповітряної оборони. Передача вантажу відбувалася під звуки стрілянини неподалік. То на навчальному полігоні тренувалися бійці.
Закуплені на кошти профкому ППО ВАТ «Київенергопроект» рації для військових були передані нашими маріупольськими колегами ще напередодні приїзду до в/ч. Командир частини Анатолій Миколайович щиро дякував за них від імені усього особового складу. А також за привезені якісні теплі зимові комплекти верхнього одягу та білизни, бурки, рукавиці, носки… Для холодних маріупольських зим з пронизливими вітрами зимовий одяг військовим – найнеобхідніша річ. Нею вдалося забезпечити трохи менше половини особового складу, тому зібрані у подальшому кошти підуть і на придбання зимової форми, яку військовим ніхто не видає. У цій частині за контрактом служать, в основному, вихідці із східних областей держави. І якщо кожний регіон України опікується «своїми» вояками, то цим хлопцям допомогти, фактично, нікому.
Сюди ми доправили не тільки теплі речі, а й солодкі подарунки від профкому працівників ЦК Атомпрофспілки та небайдужих киян. Роздали дитячі вітальні листівки. Військовики зголосилися написати слова подяки маленьким школярам. І зробили це у досить незвичний спосіб — своє послання вони залишили на першій шпальті газети Міністерства оборони «Народна армія», яку ми передали 2-Б класу (класний керівник Тетяна Карпенко) школи №3 міста Києва зі знімками вдячних захисників Вітчизни.
Сьогодні хотілося б назвати усіх тих, далеких від нашої атомної профспілкової організації людей, які надавали допомогу волонтерській групі – грошима, теплими речами, продуктами харчування, ліками, солодощами, засобами гігієни, оберегами, сувенірами. Це Тетяна Міхненко, Поліна Годун, Олена Вереітінова, дві Ірини – Бойцова та Зубець.
З дня опублікування у грудні у газеті «Атомник України» благодійного рахунку упродовж буквально двох тижнів надійшли кошти у сумі 68 тис. грн.: від лікаря-волонтера Михайла Пасічного, бізнесмена-українця з Польщі Олександра Дейнеженка, профспілкової організації НПП «Черемоський», чернігівських фірм «Лідер-фрост» (директор Олег Шило) та «Лагрос» (директор Олександр Нечай), апарату ЦК Атомпрофспілки, редакції газети «Атомник України», профкому ДП НАЕК «Енергоатом», було і чимало анонімних надходжень. Дякуємо за кожну переказану та передану гривню. Адже зігріває наших бійців не тільки теплий одяг, а й теплота наших сердець, бажання допомогти, наша небайдужість.
Давній партнер Атомпрофспілки і казначей волонтерської групи Сергій Коваль розповів, що коли чернігівські підприємці, яким було замовлено пошиття 20 комплектів теплої форми для військовослужбовців у зону АТО, знизили ціну на вироби з 780 грн. до 480 грн. і виконали замовлення за 10 днів. Продавці на чернігівських ринках робили значні знижки на товари, які закупляли волонтери для бійців АТО, ще й передавали їм щирі слова подяки за мужність і стійкість у боротьбі з ворогом.
До речі, чернігівці з початку бойових дій на сході країни опікуються земляками, які там воюють. Один з військових підрозділів, 41-й окремий мотострілецький батальйон, перебуває нині під Волновахою. Тут проблема з автотранспортом, захисники просять волонтерів допомогти придбати хоча б старий УАЗік – найбільш прохідний засіб у їхніх умовах. Коштує такий транспортний засіб у межах 25 тис. грн.
Сподіваються на допомогу волонтерів Атомпрофспілки України та профкому ДП НАЕК «Енергоатом», якому керівництво батальйону висловлює щиру подяку за пічки-буржуйки, виготовлені на Прилуцькому заводі будівельних матеріалів, та придбані на кошти профспілкової організації атомників. Ці дуже якісні і надійні пічки обігрівають бійців, що дуже символічно – тепло від атомників і до солдатських бліндажів та окопів дістає.
Людмила Гапюк,
фото автора